Загід Геннадійович Краснов - офіційний сайт

Цезар, Наполеон, Македонський, королі Англії та Франції мабуть у труні перевертаються від сорому за своїх нащадків.
Вдумайтеся!
П'ятсот мільйонів європейців просять триста мільйонів американців захистити їх від ста сорока мільйонів росіян.
P.s А захищає мільйон українців.

Любі жінки!
Вітаю вас зі святом весни.
У серці кожного справжнього чоловіка живе жінка, яка надихає і дає йому сили.
Безмежна любов мами. Справжня відданість коханої. Щаслива посмішка дочки. Щирі обійми сестри. Це робить нас не просто сильними, а нездоланими.
Саме тому ми вистоїмо. Заради життя. Бо життя – це і є ви, жінки.
Здоров'я і щастя вам. Зі святом!

Ми часто не задоволені обсягом і швидкістю допомоги від наших партнерів. Ми не задоволені, що вони не воюють разом із нами. Ми їх критикуємо, що нам не дають далекобійні ракети та багато іншого.
Але чи маємо ми право критикувати їх?
Ні, не маємо.
Якщо приберемо емоції і замислимося, то зрозуміємо, що вони нам нічого не винні.
Немає жодного документа, який зобов'язує іншу країну у разі агресії проти нас давати нам гроші, зброю, вступати у війну за нас.
Жодного документа.
Будапештський меморандум, яким усі політики маніпулюють, - «пустишка», яка нікого ні до чого не зобов'язує. Там немає жодного слова про зобов'язання США чи Великобританії надати військову чи фінансову підтримку нашій країні у разі агресії проти нас. Він як міжнародний договір навіть не ратифікований в жодній із країн-підписантів.
Тому, розмовляючи з нашими партнерами, які нас підтримують і надають нам фінансову та військову підтримку вже 3 роки, ми маємо говорити їм «дякую» через кожне слово, і бути щиро вдячні їм.
Щоб остудити наші голови, згадаємо: за останні 30 років у світі було достатньо війн, і в кожній є агресор і жертва.
Запитання. Скільком країнам, які невинно страждають, ми надавали фінансову чи військову підтримку?
Якщо не помиляюся, жодній.
Тож чи маємо ми тоді право комусь дорікати, що нам недостатньо допомагають?
Думаю, що ні.
Ми повинні бути вдячні за їхню допомогу.
І з повагою просити ДОПОМОГИ.
P.S. Так, тут хтось може мені навздогін сказати, що лідери, політики країн-партнерів із великих трибун нам багато обіцяли. Ми на них сподівалися.
Так. Ви маєте рацію. Обіцяли.
Але ж і нам наші лідери та політики всіх рівнів уже 30 років багато чого обіцяли. Але ж ми з них не вимагаємо того, що вони обіцяли.
Нам потрібно навчитися розділяти політичні заяви та декларації від реальних та конструктивних.

Америка із посередника, що займає нейтральну позицію, перетворилася на ворога.
Я хочу ще раз застерегти нас усіх: ми можемо сподіватися лише на себе. У політиці немає вічних друзів, є лише інтереси, як би банально це не лунало.
Європа нас учора підтримувала та закликала воювати до кінця, бо почувала себе кинутою у дерибані українських надр.
Насправді сьогодні без Америки Європа слабка, бо всередині ЄС немає єдності. Європа неоднорідна і не може навіть за себе постояти.
Впевнений, що дуже скоро країни Європи, якщо ми не знайдемо підтримки Америки, як і Трамп, одна за одною відійдуть у бік.
Наша політика, наш підхід, мають бути виваженими, раціональними, хитрими і т.і. , щоб досягти результату.

Ще кілька слів на «гарячу тему» навздогін до попереднього посту.
Після останнього виступу Трампа всі кинулися його критикувати та ображати.
Я думаю, нам із цим треба бути обережними.
Це може дозволити собі народ. Людям властива емоційна реакція. А влада у тій ситуації, в якій опинилася країна, не може давати волю емоціям. Кожен крок, кожне слово влади має бути обдуманим, прагматичним і, головне, результативним для блага країни.
Ми повинні пам'ятати одну річ – президентові також притаманні людські почуття: амбіції, емоції, образливість.
І якщо тверезо дивитися на ситуацію в Україні, то ми не маємо іншого вибору, як загравати з Трампом, розповідаючи йому, що він нам не те що друг, а майже брат рідний, але при цьому намагатися перетягнути його на свій бік, десь підправити, навіть обхитрити, щоб максимально підтягнути до нашого бачення вирішення питання. Але це можна робити лише, посміхаючись та обіймаючи.
У цьому полягає політика.
Такою є тактика досягнення мети слабкої сторони, іншої не існує.
Звичайно, нам хочеться розмовляти з усіма на рівних, а ще краще з позиції сильної, крутої держави.
Але це інший фільм, це сьогодні не про нас.
Ми не змогли збудувати таку країну. На жаль. Поки що не змогли.
Сьогодні маємо, що маємо.
І головне – не припуститися помилок.

Останні висловлювання Трампа мені нагадали мої побоювання півторарічної давності: «Тільки б не помилитися, сподіваючись на Америку. Не дай Боже, Афганський сценарій».
Слово, дане президентом демократичної країни, коштує не дорого. Тому що він не вічний, на відміну від диктаторів, і його рішення можуть змінюватись в залежності від настрою його народу. А на настрій народу можуть впливати інфляція, тарифи, ціни на продукти тощо.
Тому ми повинні розуміти, що наші інтереси, починаючи від кордонів та закінчуючи добробутом людей, окрім нас нікого не цікавлять. І Європу також.
У війні завжди треба покладатися лише на себе. Союзники, західна допомога – це додаток. Сьогодні хочуть і можуть – допомагають, завтра зміниться політична ситуація – відійдуть убік. Усі мають свої інтереси.
Тому:
Хочемо бути багатими – треба працювати, піднімати економіку країни.
Хочемо незалежності і непорушних кордонів – треба мати сильну армію.
Хочете жити в Європі – ЖИВІТЬ! Не давайте та не беріть хабарі, підтримуйте вітчизняного виробника тощо. Кожен на своєму місці зробіть крок у бік ЄВРОПИ.
Це ніхто не зробить, окрім нас самих.

Через три роки війни у мене складається таке відчуття, що війна почалася за таємною змовою американців та росіян. Одні хочуть забрати надра землі, інші саму землю 😡

Шановні українці!
Дорогі дніпряни!
Прийміть щирі вітання з прийдешнім Новим Роком!
Нехай 2025-й стане роком української перемоги!
Разом з вами ми не тільки віримо, але й можемо творити наше спільне майбутнє.
Усі ми прагнемо миру, стабільності, безпеки й розвитку.
Усім нам хочеться, аби скінчилась війна.
Усім нам кортить справедливості, затишку, щастя для нас та наших рідних.
Хочу побажати, щоб в Новому році здійснились наші заповітні мрії!
Щоб наші воїни повернулись до своїх сімей.
Щоб кожна жінка зустріла з війни свого батька, чоловіка, сина, брата, коханого.
Щоб кожен громадянин України побачив, як держава створює нові можливості для людей.
Щоб кожен мешканець мого рідного Дніпра повірив у те, що наше місто – це люди, і саме люди визначають, яким бути Дніпру.
Бажаю усім міцного здоров'я, сердечного тепла, віри у те, що Україна здатна перемагати й дивувати світ.
І дуже хочу, щоб в новому році ми назавжди забули сирени повітряної тривоги та звуки вибухів.
Майбутнє належить тільки нам і ніхто не може у нас його забрати.
З Новим Роком!
З повагою, ваш Загід Краснов.

ЗСУ – це люди, які не думали про війну, але коли війна прийшла в наш дім, вони не злякались, а гідно прийняли виклик.
Наші захисники ще вчора вирощували хліб, працювали водіями, будували житло, займались бізнесом, навчали наших дітей. Усіх їх об'єднує честь, відвага, любов до рідної землі. Бо тільки такі люди здатні понад тисячу днів давати відсіч переважаючому в усьому ворогу. Кожен з них – герой, і кожному ми маємо бути вдячні.
Але не на словах. Всі ми маємо жити з внутрішнім переконанням, що ЗСУ – усі ми. І від кожного залежить, щоб наші воїни повернулися додому з Перемогою. Тому не має бути жодних вагань, байдужості чи бідкання на труднощі. Тільки важка щоденна робота для допомоги ЗСУ – тих, ким ми сьогодні пишаємося і від кого залежить наше майбутнє.
Вічна пам'ять і слава всім, хто загинув за Україну.
Сил і мужності тим, хто сьогодні на передовій.
З Днем ЗСУ!

Ми до них звикли. Але не можна звикнути до того, що гинуть діти, жінки, невинні люди. Вони просто жили і готувалися зустріти новий день. А їх вбили.
Ті, хто цілять по людях, по лікарнях, по житлових будинках – горітимуть у пеклі. Це нелюди. Це нечисть. Вони обов'язково будуть покарані.
Мої співчуття рідним загиблих і велика вдячність усім, хто всю ніч розгрібав завали, рятував поранених і надавав їм допомогу.
Ми вистоїмо. У цьому немає жодних сумнівів.

Любов до рідної землі, повага до власного народу, жертовність заради майбутнього наших дітей – саме цим сповнені душа і погляд кожного, хто боронить нашу землю у цій війні.
Вони всі герої, хоча навряд чи мріяли ними стати. Просто захищати свою країну – це важка і виснажлива робота без перерв і вихідних в нелюдських умовах. Коли треба робити надможливе. І вони роблять. Саме тому Україна стоїть, живе і націлена на Перемогу!
Ми маємо дякувати кожному, хто сьогодні дає відсіч окупантам, і пам'ятати кожного, для кого його бій скінчився вічною славою. Ми маємо бути однією великою силою, яку нікому не здолати. І ми це зробимо!
З Днем Захисників і Захисниць!

​​Бути незалежним – це право бути самим собою. Вільним в своїх діях, думках, мріях, переконаннях. Будувати своє життя так, як хочемо ми самі. Це стосується кожного з нас окремо, це стосується і України в цілому. Бо країна – всі ми.

І крім нас самих наше право бути незалежними ніхто не захистить. Важливий кожний на своєму місці. Тому ми маємо бути сильними, рішучими і єдиними, щоб захистити нашу землю. І у нас все обов'язково вийде!

З Днем Незалежності!

​​Якщо закумулювати все обурення і лють людей з приводу відсутності світла, можна згенерувати стільки енергії, що її можна навіть експортувати.

А коли люди почнуть викидати зіпсовані холодильники, пральні машини, бойлери, то вийдуть такі барикади, що можна зекономити на будівництві фортифікацій.

Звичайно, це сумна іронія. Але ще більш сумно, що єдине заспокійливе для людей від нашої влади - це фраза «Радійте тому, що є, бо взимку буде гірше». А єдине креативне рішення - почати піднімати тарифи на все підряд. А далі барижити на генераторах, зарядних станціях, заробляючи собі статки на біді людей. І знову дерти з народу три шкури штрафами за те, що ці генератори гучно працюють, не так встановлені і т.д.

Це і є дорожня карта нашого уряду в енергетиці. Замість того, щоб закрити нардепів, міністрів і чиновників та всіх причетних до енергетики в бункері без світла і звʼязку, і не випускати без готових рішень, як допомогти людям в цій ситуації і як стимулювати бізнес вкладатися в зелену енергетику.

Я для себе свій вибір зробив свідомо. На своїх сонячних електростанціях минулого року додав 4МВт потужностей, цього року додаємо ще 5 МВт, і буду робити це й надалі. Але має бути системна політика держави в цій сфері. І мають бути встановлені такі залізобетонні правила гри, щоб бізнес був впевнений, що держава його не кине. Чи нашим можновладцям вигідно, щоб капітали виводили за кордон?

Тому панове у високих кабінетах - шевеліть булками, як кажуть у народі. Бо клеїти з себе дурнів чи намагатися пошити у дурні людей, то не вихід з ситуації.

Сьогодні по Дніпру били усім, чим могли дістати. Цинічно і жорстоко, коли на вулиці було багато людей. Так, як ніколи. Нелюди.

На жаль є загиблі. Багато поранених. Мої співчуття рідним загиблим.

Чим більше вони втрачають людську подобу, тим більше ми цінуємо одне одного. Ми все здолаємо. Тримаємося.

Перед законом всі рівні, джерело влади – народ, і багато інших правильних речей. Супер!
Але на жаль в Україні Конституція – як мобільний телефон. Він тобі допомагає у справах чи бізнесі, робить життя комфортнішим. Але якщо не працює, то це просто шматок пластику.
Тому сьогодні, у День Конституції, я бажаю усім, щоб вона почала працювати.

Це ж у яку моральну прірву треба скотитися, щоб за 70 тисяч доларів опустити країну нижче плінтусу?
Голова комітету Верховної Ради, який фактично прописує закони, за якими ми маємо жити, радіє, що нарешті PornHub став платити податки, а Only Fans за 1 квартал заплатив 700 тис. грн. За рік це 2,8 млн грн, або 70 тис. доларів. Це ціна моралі в нашому суспільстві?
Та я сам заплачу вам ці кошти, тільки не ганьбіть Україну.
Коли влада приймає податки, вона каже – це легально, ви займаєтеся правильним ділом. Тобто скільки завгодно тр@@айtеся, знімайте це, викладайте, хизуйтеся – головне, щоб податки були сплачені. А моральні цінності – то так, другорядне.
Я завжди казав, що без моральних цінностей суспільство не може нормально існувати, буди міцним і розвиватися. Суспільство, де моральні цінності опустилися до рівня порно – це хворе суспільство.
Ми розуміємо, що в природі людини закладено спробувати щось заборонене, вийти за якісь рамки. І це відбуватиметься завжди. Але влада на те й існує, щоб з холодним розумом остуджувати гарячі голови і пропагандувати моральні і сімейні цінності.
Інакше за яку країну ми зараз воюємо?

Усі чоловіки в родинах наших чиновників чи чиновниць мають перебувати в Україні. Незалежно від того, призовного віку вони чи ні. А якщо за кордоном – мають повернутися в Україну. Це як мінімум зніме соціальну напругу у суспільстві і викличе довіру в людей.
Бо головна проблема нашої мобілізації не у відсутності бажання чоловіків захищати свою країну, а у несправедливості. Коли людей заштовхують у бусіки, коли виганяють ТЦК з маршруток чи коли жінки відбивають чоловіків на вулицях, в них одне питання до можновладців – а де чоловіки з ваших родин (сини, батьки, брати, у жінок-чиновниць ще й чоловіки?)
Тому влада має сьогодні не залякувати громадян страшною карою за неооновлення даних в ТЦК, а ухвалити закон чи прийняти постанову Кабміну, що всі чиновники (ці) мають відзвітувати – де перебувають чоловіки з їхніх родин. Якщо не в Україні – або вони мають повернутися у визначені терміни, або ці чиновники мають піти зі своїх посад. Так буде справедливо.
Якщо ці чоловіки непризовного віку - нехай працюють на економіку. Якщо призовного – у ТЦК на облік на загальних засадах, і мають призиватися, як всі інші громадяни. Вони мають бути фізично в Україні, а не любити Україну десь за кордоном, поки вся країна працює на Перемогу.

Кожен метр звільненої української землі- це їхня щоденна титанічна робота. Попри будь-яку погоду, саме вони «роблять погоду» на фронті. Від окопу до окопу. Від позиції до позиції.
Кожен, хто сьогодні зі зброєю в руках захищає Україну – герой. А сьогодні окрема вдячність тим, хто завжди на передньому краї.
Хай вам завжди щастить! З Днем піхоти!